ПРИВАТНІ ВІЙСЬКОВІ КОМПАНІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ МІЖНАРОДНОГО ВПЛИВУ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

Гогоша О.І., Шаленна Н.М.

На сучасному етапі національні інтереси Російської Федерації полягають у забезпеченні національного суверенітету і територіальної цілісності, зміцненні позицій як одного з найбільш впливових центрів мультиполярного світу, розвитку рівноправних і взаємовигідних відносин з країнами та інтеграційними об’єднаннями, перш за все з країнами-членами СНД. Реалізація зовнішньої політики Росії відбувається на основі міжнародних договорів та внутрішніх нормативно-правових актів. Однак, реальна зовнішня політика Росії суттєво відрізняється від положень, задекларованих у договорах, законах та концепціях [3].

Концептуально сучасна зовнішня політика Росії визначається низкою документів, до яких належать Конституція РФ, Концепція зовнішньої політики 2016 р., Державна програма РФ «Зовнішньополітична діяльність», Стратегія національної безпеки РФ 2015 р., Воєнна доктрина РФ 2014 р., План дій МЗС РФ до 2020 р. та інші акти. Якщо проаналізувати їх, без огляду на реальні події, то РФ – це миролюбна держава, що дотримується норм міжнародного права та поважає інтереси інших держав. Втім, виникає дисонанс при розгляді цих же положень під кутом зору дійсної зовнішньої політики Росії[3].

Стаття 15 Конституції РФ проголошує, що принципи і норми міжнародного права та міжнародні договори РФ переважають над національними законами [2]. На практиці ж, 21 березня 2014 р. Державною Думою схвалено Закон про прийняття Криму і м. Севастополя до складу Російської Федерації, який одразу ж був підписаний президентом В. Путіним. Цим Москва порушила низку базових міжнародних актів: починаючи від Статуту ООН і Гельсінського Заключного Акту і завершуючи двосторонніми домовленостями між Україною і Росією, включаючи й Договір про дружбу, співробітництво і партнерство, у якому встановлено, що сторони «поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів» [1].

Концепція зовнішньої політики РФ від 2013 р. однією з основних цілей визначала зміцнення міжнародного миру та справедливої і демократичної міжнародної системи. В ній засуджувалося застосування збройних сил в обхід Статуту ООН. Тим не менше, саме Росія застосувала силу в Криму і на Донбасі вже у 2014 р., організувавши «неконтрольований трафік зброї і бойовиків» та створивши «нові кримінальні центри сили». Тим самим, РФ знівелювала задеклароване твердження, що «зовнішня політика Росії є відкритою, передбачуваною і прагматичною», та замість «спільних дій з підтримки безпеки на глобальному і регіональному рівнях», підтримує зони нестабільності на Кавказі, в Молдові й Україні [3].

Важливим і потужним інструментом реалізації російської експансіоністської політики на просторах СНД є приватні військові компанії (ПВК), до використання яких вдається керівництво РФ у більшості конфліктів.

Офіційно найманців в РФ немає, більше того, така діяльність карається законом (стаття 359 КК РФ) [9]. Людина, яка бере участь у збройному конфлікті за гроші, може отримати в Росії від трьох до семи років колонії. Найманство у серйозних масштабах виникло в Росії одразу після розпаду СРСР. У країні відбувалося скорочення збройних сил, десятки тисяч військових опинилися без роботи, до того ж багато з них мали реальний бойовий досвід. Тому не дивно, що вони почали задіюватися у різних «гарячих точках» світу. Сьогодні існує кілька російських найманих військових організацій, які надають різні види послуг.

Такі компанії зазвичай комплектуються відставними військовими, ветеранами спеціальних підрозділів, які часто мають досвід участі у бойових діях. Офіційний статус даних структур в Росії поки не визначений, за статтею 208 КК РФ організація незаконних збройних формувань є злочином [9]. Такі організації займаються найрізноманітнішими видами діяльності: надають охоронні послуги, конвоюють вантажі, готують військові кадри, ведуть боротьбу з піратами і безпосередньо беруть участь у бойових діях.

Упродовж останніх років інформація про активну діяльність російських ПВК все більше набуває розголосу. Російські ПВК не слід прирівнювати до ПВК міжнародного зразка, оскільки їм притаманні певні особливості. Так, російські ПВК діляться на офіційні (офіційно зареєстровані як військові компанії, мають юридичну адресу та ін.) і неофіційні військові структури. Під прикриттям ідеї захисту інтересів Росії бійців спецпідрозділів задіюють до участі у різних конфліктах – в Придністров’я, Нагірний Карабах, Крим, Грузію [10].

Сьогодні, Росія бере участь у трьох конфліктах, в яких їй доводиться особливо активно застосовувати ПВК. Йдеться про Венесуелу, Сирію і Україну. До найбільш часто згадуваних ПВК Росії належать «РСБ-Груп», «Антитерор», «Центр R» (інші назви – «Тигр Топ-рент сек’юріті» і «Редут-Антитерор»), Moran Security Group, ПВК МАР, E.N.O.T. CORP, ПВК Вагнера, Cossacks [4].

«РСБ-Груп» – приватна компанія військового консалтингу. Важливо зазначити, що офіційно «РСБ-Груп» працює в зонах з нестабільною політичною ситуацією за погодженням з представниками сторін конфлікту. Під таке формулювання підпадає і військова діяльність у так званих ЛНР і ДНР, оскільки лідери цих утворень визнаються представниками самопроголошених урядів [7].

«Антитерор» – група компаній, що складається з навчального центру, загону розмінування і декількох громадських організацій колишніх офіцерів спецназу. Організація займається навчанням і підготовкою бійців для виконання спеціальних завдань різного характеру в зоні військового конфлікту. Компанія користується прямою підтримкою ФСБ Росії, що допомогло їй закріпитися в регіоні Іраку [8].

«МАР» – приватна військова компанія, яка надає повний спектр «послуг з охорони» в зонах з високою терористичною активністю або нестабільною політичною ситуацією. Займається навчанням, консалтингом, розвідкою, продажем товарів військового призначення і т.д. У своїй практиці «МАР» відправляла бійців в зону ОСС на Схід України, нібито для забезпечення доставки «гуманітарних вантажів» у т. зв. ДНР [7].

«Moran Security Group» – група компаній військового призначення, яка спрямовує свою діяльність на захист морських і сухопутних вантажів. Має військово-морський навчальний центр у Санкт-Петербурзі [9].

«Центр R» (інші назви – «Тигр Топ-рент сек’юріті» і «Редут-Антитерор») – типова приватна військова організація, фахівці якої брали участь в бойових діях в Югославії, на Кавказі, в Іраку і Афганістані. Компанія готує фахівців снайперської (контрснайперської) підготовки, стрільців, саперів, радіоінженерів, бійців швидкого реагування в умовах міста та ін. [7]

Цілком ймовірно, що діяльність згаданих ПВК так чи інакше пов’язана з веденням війни в Україні через вербування, підготовку бійців, супровід або військове забезпечення. Разом з тим, в районі проведення ОСС зустрічалися бойовики від компаній «АТК-ГРУП», «Slavonic Corps Limited», «Візантія».

Крім цього, в РФ діють ПВК, відомі своєю «сірою репутацією», які сміливо можна прирівняти до терористичних організацій. Наприклад, ПВК «Вагнера» (зареєстрована в Аргентині) є закритою воєнізованою структурою, табір підготовки якої розташований у селищі Молькіно Краснодарського краю, на полігоні 10-ї бригади спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Росії (ГРУ ГШ РФ). Можна припустити, що таким чином зреалізовується механізм створення добровольчих загонів резервістів ГРУ ГШ РФ. У ПВК «Вагнера» все організовано, як в спецназі: прибуття, співбесіда, навчання, карантин, інтенсивна спецпідготовка, іспит і відправка на завдання. При цьому головним пріоритетом є збереження інформації в таємниці. За даними з закритих джерел, основним завданням угрупування є підготовка бійців для війни в Україні і Сирії [5].

Схожою структурою є московська ПВК «E.N.O.T. Corp». На відміну від попередньої, ця компанія має свою web-сторінку, де викладено коротку інформацію про організацію. «E.N.O.T. Corp» займається нібито військово-патріотичною роботою і збором допомоги для т. зв. ДНР і ЛНР. Однак, інші матеріали свідчать про пряму причетність «E.N.O.T. Corp» до військових операцій в зоні ОСС – «зачистці ополченців в Антрациті», «бойових діях на стороні терористів» і «супроводі «гуманітарних» конвоїв». До діяльності цієї ПВК причетний А. Бородай, який безпосередньо пов’язаний з ФСБ. Компанія має в своєму розпорядженні потужний арсенал зброї; можливості для навчання стрільбі, тренування саперів; систему розвідки і планування бою. Ймовірно, що військово-патріотична і гуманітарна складова діяльності «єнотів» є елементом маскування основних завдань – спеціальних операцій з постачання зброї і матеріальних засобів для луганських бойовиків, а також участі у бойових діях. Куратори ПВК «E.N.O.T. Corp» займаються вербуванням терористів з Донбасу до Сирії; з окупованих регіонів України вже виїхали від 700 до 1000 бойовиків. Для мотивації донецьким бойовикам пропонують російське громадянство, зняття судимостей, пристойні досить високі зарплати (від 90 до 250 тис. рос. руб.). При цьому бойовикам рекомендують їхати «захищати Росію» не тільки в Сирію, але і в Таджикистан, Грузію, Нагірний Карабах, де ситуація є досить складною і в будь-який момент може початися загострення [10].

Ще однією «військово-патріотичною» організацією є Cossacks, які називають себе «громадською військовою організацією» Росії. За останнє сторіччя історична функція козацтва з охорони кордонів імперії знівелювалась, і ця соціальна група перетворилася на формування замовних вояків. Підрозділи російського козацтва широко використовуються керівництвом РФ для дестабілізації ситуації у певних регіонах (у Чечні, Абхазії, Південній Осетії, Придністров’ї, Криму, на Донбасі, в Югославії). Так, у подіях з анексії Криму 2014 р. брали участь у тому числі і козацькі підрозділи краснодарських козаків, а на Донбас прибували «захищати русскій мір» бойовики з Ростовської області [6].

Функціонування козацьких товариств у Росії відбувається під контролем російського керівництва через Раду у справах козацтва при президентові РФ. В основу підтримки козацтва покладені принципи козацької культури, військового побуту та історії. Слід розуміти, що військовому козацтву офіційно дозволено займатися не тільки підтримкою традицій і збереженням історичної пам’яті, а й військовою та бойовою підготовкою. У деяких містах Росії козакам фактично підконтрольні сфери охорони і безпеки, що дозволяє козацьким організаціям мати власний арсенал озброєння. Більше того, російське козацтво отримує державні гранти – фінансові виплати на «підтримку козацьких дружин». Це дозволяє використовувати дружини для проведення псевдопатріотичних акцій під егідою Кремля.

Продовження війни на Донбасі сьогодні, а також інші «заморожені» конфлікти на теренах СНД свідчать про участь в цих конфліктах добре організованої компоненти російських найманців з приватних військових організацій. Таким чином, за допомогою недержавних військових формувань російське керівництво фактично створило прихований важіль військового впливу на ситуацію в інших державах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 1998 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_006

2. Конституция Рoссийской Фeдерации. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.constitution.ru/10003000/10003000-3.htm

3. Мартинюк В. Зовнішньополітична гра Путіна. [Електронний ресурс] / Мартинюк В. // УНЦПД, Український Незалежний Центр Політичних Досліджень. – 27 вересня 2016. – Режим доступу : http://www.ucipr.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=392:zovn-shnopol-tichna-gra-put-na&catid=8&lang=ua&itemid=201

4. Надтока Р. Частные военные компании как активный проводник национальных интересов государства: угроза или новые возможности для России? [Електронний ресурс] / Надтока Р. // Открытая наука. – 2018. – Режим доступу : https://cyberleninka.ru/article/n/chastnye-voennye-kompanii-kak-aktivnyy-provodnik-natsionalnyh-interesov-gosudarstva-ugroza-ili-novye-vozmozhnosti-dlya-rossii

5. Ратфельдерс Т. Тайная армия Путина: «Группа Вагнера» [Електронний ресурс] / Томс Ратфельдерс. – 29 января 2019. – Режим доступу : https://rus.postimees.ee/6510143/taynaya-armiya-putina-gruppa-vagnera

6. Частные военные компании России как инструмент узаконенного террора. [Електронний ресурс] – 24 ноября 2015. – Режим доступу : https://antikor.com.ua/articles/74377-chastnye_voennye_kompanii_rossii_kak_instrument_uzakonennogo_terrora

7. Частные военные компании России. [Електронний ресурс]. – 31.08.2012. – Режим доступу : http://www.belvpo.com/15499.html/?utm_source=warfiles.ru

8. Частные военные компании РФ вербуют боевиков на войну в Сирию. [Електронний ресурс]. – 18.07.2017. – Режим доступу : http://sprotyv.info/ru/tags/chastnye-voennye-kompanii

9. Частные военные компании: история и современность. ЧВК России. [Електронний ресурс]. – 13.10.2018. – Режим доступу : https://militaryarms.ru/armii-mira/chastnie-voennie-kompanii/

10. Эксперты показали, какие частные военные компании России воюют на Донбассе. [Електронний ресурс]. – 01.06.2018. – Режим доступу : https://dnews.dn.ua/news/677942