Вибори до Європарламенту: куди спрямує свій курс Європа?

Андрій Хімяк

Європейський Союз активно готується до виборів в Європарламент, які відбудуться вже наступного тижня (23-26 травня 2019 року). Незважаючи на те, що великого зацікавлення серед рядових громадян країн-членів ЄС у цих виборах немає – для Європи ці вибори є, мабуть, найбільш важливими за останні кілька десятиліть. 

Попередній парламент завершив свою роботу 18 квітня 2019 року. І загалом, восьму каденцію можна вважати успішною. Європейський парламент все більше утвердився в ролі важливої інституційної одиниці Європейського Союзу, відбулося об’єднання Європи проти спільних небезпек, боротьби з новими викликами та гібридними загрозами. Саме цей склад європейських депутатів зіткнувся з одними з найбільших викликів в історії існування Європейського парламенту. Початок їхньої роботи практично співпав із Революцією гідності в Україні та початком російської агресії проти України. Враховуючи той факт, що Європа вже почала потрохи «забувати», що таке військовий конфлікт на європейському континенті, агресія Росії стала таким собі «холодним душем» для багатьох європейців. Вперше з часів завершення Другої світової війни – реальний військовий конфлікт підібрався так близько до кордонів ЄС.

Паралельно Європа зіткнулася з багатьма іншими внутрішніми та зовнішніми викликами: міграційна криза, фінансові проблеми, соціальна нерівність, безробіття, безпекова криза, токсична політична культура, поширення фейків та інформаційна пропаганда, екологічні загрози й слабкість європейських пропозицій у сфері новітніх технологій. Завжди надійний та передбачуваний партнер в особі США, отримав нового, непередбачуваного лідера. Ну і завершальним акордом став Брекзит – перша в історії ЄС декларація наміру вийти з об’єднання, а не інтегруватися туди.

Серед всіх цих викликів нам цікавий насамперед український вимір політики Європейського парламенту. І співпраця між Україною та ЄС (незважаючи на агресію Росії, анексію Криму, окупацію частини Донбасу, повномасштабну інформаційну війну проти України з боку Росії та ряд інших факторів) вийшла на якісно новий рівень. Багато в чому завдяки поєднанню бажання українського народу стати інтегральною частиною ЄС та небажання Європи бачити Україну частиною Митного Союзу. Свою роль зіграв і Європейський парламент, більшість в якому в той час складали в основному проєвропейські депутати з більш виваженими і прагматичними поглядами на політику ЄС.

Саме Європарламент був найбільш прихильним для України, і практично всі євродепутати за час своєї каденції були тим чи іншим чином залучені до українських питань, що підтверджувалося рядом рішень на користь України. Одним з найважливіших рішень в дуже нелегкий для нашої країни час – було рішення щодо ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, що засвідчило цілковиту підтримку України. Підтвердженням такої підтримки стало прийняття рішення про надання Україні безвізового режиму з ЄС в 2017 році. Про європейське майбутнє України неодноразово заявляли і голови Європарламенту Мартін Шульц та Антоніо Таяні. Крім цього, за останні п’ять років Європарламент ухвалив декілька десятків законодавчих актів, резолюцій і доповідей, безпосередньо присвячених Україні, а сама Україна згадується в більше ніж сотні рішень Європарламенту. Інституція неодноразово привертала увагу європейської та світової спільноти до російської загрози та гібридної війни, яку Росія веде проти України вже п’ятий рік поспіль, а деякі з депутатів навіть відвідували зону АТО. Європарламент також одним з перших висловив чітку позицію щодо ситуації в Азовському морі та Керченській протоці в листопаді 2018 року, а в грудні цього ж року ухвалив резолюцію, в якій закликав закрити для суден з Росії порти, поки Росія не відкриє прохід по Керченській протоці в Азовське море.

Паралельно з підтримкою України, євродепутати починаючи з 2014 року і дотепер періодично приймають рішення, які по своїй суті посилюють тиск на Росію. І йдеться не лише про санкції. Йдеться про такі аспекти, як підтримка українських політв’язнів, зокрема Олега Сєнцова, який в 2018 році отримав від Європейського парламенту премію «За свободу думки» ім. Сахарова, а також поширення європейських енергетичних правил на російські проекти. Останнє особливо важливе в контексті російського проекту «Північний потік-2», який євродепутати у свої резолюції назвали «політичним проектом, який створює загрозу для європейської енергетичної безпеки». На відміну від тієї ж Ради Європи, Європарламент максимально обмежив контакти з Росією, а в останній доповіді про стан відносин ЄС – Росія, ухваленої в березні цього року – Росія більше не визнається стратегічним партнером.  

Тому як бачимо, проєвропейська більшість є необхідною для України, щоб зберегти ту позитивну динаміку, яка сформувалася за час роботи Європейського Парламенту восьмого скликання. Тим цікавіше нам спостерігати за майбутніми виборами, особливо коли президентська виборча лихоманка щойно завершилася в нас самих, а паралельно більшість політичних партій вже почали підготовку до парламентських виборів, до яких ще майже півроку.   

 В Європі ж, за тиждень до виборів, політична боротьба досягла своєї кульмінації. Група депутатів Європарламенту, які перебували в так званій опозиції і досить скептично ставилися до України та часто критикували рішення щодо України, паралельно виступають і критиками об’єднаної Європи. І саме вони зараз проводять дуже активну передвиборчу агітацію. Особливо активними є популісти, які прийшли до влади в деяких національних країнах, і які зараз активно намагаються збільшити свою присутність і в Європарламенті. Цим всім активно намагається скористатися Росія, яка продовжує неофіційно фінансувати цілий ряд невеликих політичних проектів в Європі, і основною ціллю якої є спробувати дестабілізувати Європу зсередини. Протистояти цьому активно намагаються проєвропейські сили, які консолідують зусилля для боротьби з популізмом, який, як бачимо, вже став великою проблемою в світі. Популісти в основному зосереджуються на конкретних проблемах конкретної держави, і пропонують, здавалося б, реальні кроки до вирішення цих проблем, що є дуже дієвим методом агітації. Натомість проєвропейські сили більшу увагу зосереджують на спільних ліберальних цінностях та більш загальних питаннях.

З цього моменту варто більш детально проаналізувати основну риторику двох таборів, на які зараз умовно можна розділити всіх депутатів та партії, які прагнуть потрапити в нове скликання Європейського парламенту.    

Наприклад, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан стверджує, що основна боротьба розгорнеться між ліберальною демократією (проєвропейські сили) та неліберальною демократією. При тому в своїй риториці він в основному використовує страх, говорячи, що проєвропейські сили готові «віддати» Європу мігрантам та біженцям і тим самим «сформувати націю змішаних рас, де зникають історичні традиції, і постає новий світовий порядок». Він також закликає позбавити «брюссельських бюрократів» їхніх повноважень щодо вирішення проблеми міграції та повернення цих повноважень країнам-членам Європейського Союзу, припинити видачу Євросоюзом кредитних карт і «міграційних віз» мігрантам, засудити дискримінацію християн та поширення ісламу в Європі та ін. Його підтримують інші представники євроскептиків. І їхні позиції мають тенденції до зростання. Наприклад, в 2009 році вони отримали 11%, в 2014 році – 20%, а на цих виборах згідно останніх прогнозів можуть отримати навіть до 23%.

Проєвропейські сили також активно проводять агітаційну роботу. В січні 2019 року був опублікований маніфест європейських інтелектуалів «Fight for Europe — or the wreckers will destroy it» («Боріться за Європу, або шкідники зруйнують її»). Схожу риторику продовжив Джордж Сорос у своєму зверненні «Europe, Please Wake Up» («Європо, будь ласка, прокинься») в лютому 2019 року. А в березні 2019 року президент Франції Емануель Макрон наголосив на важливості майбутніх виборів, і на те, що Європа справді зараз стоїть перед найбільшими викликами з часів завершення Другої світової війни. Президент Франції в своїй риториці ставить на перше місце подальший розвиток євроінтеграції, проведення реформ та «відродження Європи». В одному з своїх виступів він навіть заявив, що ці вибори – це «суперництво між тими, хто вірить у Європу, та тими, хто в неї не вірить». Емануель Макрон також наголосив на захисті виборів у країнах ЄС від хакерських атак і спроб маніпуляцій, висловився на підтримку посилення захисту кордонів Шенгенської зони, заявив про необхідність заборони фінансування європейських політичних партій іноземними державами, та запропонував низку ініціатив, що дозволять зміцнити ЄС, зокрема відніс пропозиції щодо реорганізації торговельної політики.Варто відзначити, що звернення Макрона відбулося після його зустрічі з канцлером ФРН Ангелою Меркель, на якій вони ймовірно обговорювали різні сценарії розвитку майбутнього Європи. Підтримав риторику і голова фракції християнських демократів Манфред Вебер, який  під час свого виступу у Європарламенті заявив, що «ці вибори будуть доленосними для всього континенту», оскільки ознаменують собою боротьбу проєвропейських сил та націоналістів. Як бачимо, навіть в цих промовах проєвропейські сили в основному зосереджуються на зовнішньополітичних загрозах, збереженні європейських цінностей, протидії популізму та російському впливу. Водночас мало зосереджуючи свою увагу на побутових проблемах та страхах рядових європейців, чим дуже вміло намагаються скористатися опоненти.

З іншого боку, незважаючи на розбіжності в програмах, є в опонентів і спільні позиції. Зокрема, 9 травня 2019 року, на неформальному саміті голів держав та урядів ЄС в румунському місті Сібіу, учасники ухвалили програмну декларацію, згідно якої країни-члени ЄС зобов’язуються «захищати єдину Європу та європейський стиль життя, демократію та верховенство права, гарантувати майбутнє для наступних поколінь європейців, завжди шукати спільні рішення і дотримуватися принципів справедливості», а також закликали громадян ЄС взяти участь у майбутніх виборах.

Частково погляди більшості країн сходяться і на питанні протидії зовнішнім загрозам, зокрема втручанню інших країн у вибори та різним інформаційним загрозам. Великі зусилля в цьому плані спрямовані на протидію Росії. В Брюсселі навіть був створений окремий підрозділ в складі Європейської служби зовнішніх справ, основна мета діяльності якого – боротьба проти дезінформації з боку Росії, яка в минулому вже пробували через різні технології впливати на результати виборів в США та Франції, а також на референдумі щодо виходу Великобританії з ЄС. В даному випадку розвідка ЄС чітко дала зрозуміти, що Росія намагатиметься вплинути і на результати виборів до Європарламенту, зокрема через використанням соціальних мереж, а також державного телеканалу Росії RT, який підтримує дружніх до Росії політиків євроскептиків. А результати дослідження компанії з кібербезпеки SafeGuard Cyber показали, що було створено майже 7000 фейкових аккаунтів, щоб охопити більше 240 мільйонів користувачів соціальних мереж в Європі. Однією з цілей, крім дезінформації та поширення фейкових новин, є посіяти сумніви щодо важливості Європейського парламенту і зменшити явку на виборах. Це надзвичайно важливо, особливо в контексті того, що від перших виборів до Європарламенту в 1979 році, в кожному наступному році явка тільки зменшувалася, і в 2014 році склала лише 43%. А основний електорат євроскептиків, хоч і є набагато менший за кількістю прихильників, одночасно набагато активніше голосує. У відповідь на це Європарламент прийняв резолюцію, яка визнала Росію головним джерелом дезінформації в Європі, разом з Китаєм, Іраном та Північною Кореєю. Паралельно в ЄС набули чинності нові правила захисту персональних даних, нові правила політичної агітації та створення мережі експертних центрів для протидії гібридним атакам та забезпечення кібербезпеки.

Це все лише підтверджує важливість майбутніх виборів, на які навіть за тиждень до проведення – можна активно впливати. Згідно з останніми опитуваннями, лише 43% європейців визначилися, що підуть голосувати. А з цих 43%, лише третина точно визначилися за кого. Тим не менше, в ЄС впевнені, що вибори відбудуться. І вже на 28 травня Голова Європейської ради Дональд Туск анонсував екстрений саміт Євросоюзу, щоб після виборів до Європарламенту одразу обрати нових керівників головних інституцій ЄС. На даний момент головним кандидатом на цей пост є німець Манфред Вебер, а його головним конкурентом вважається соціалдемократ з Нідерландів Франс Тіммерманс. Хоча тут дуже багато залежить від результатів самих виборів.

            Згідно з останніми опитуваннями лідерські позиції збереже правоцентристська Європейська народна партія (170 мандатів), хоча кількість депутатів скоротиться в порівнянні з минулим складом Європарламенту. Лідером цієї політичної сили є німецький політик Манфред Вебер, який, як вже було згадано вище, є найбільш ймовірним кандидатом на посаду президента Єврокомісії в разі перемоги фракції на виборах. Другим швидше за все залишиться Прогресивний альянс соціалістів і демократів (146 мандатів). Як і у випадку з ЄНП, кількість депутатів теж трохи зменшиться. Лідером цієї партії є чинний перший віце-президент Єврокомісії голландець Франс Тіммерманс, який також є претендентом на посаду президента Єврокомісії. Третє місце прогнозують групі «Альянс лібералів та демократів за Європу» (104 мандати). Ця група, на відміну від двох попередніх, збільшить власне представництво. Лідером цієї партії є чинний єврокомісар з питань конкуренції, данський політик Маргрет Вестагер. На четверте місце в останні дні вирвалися євроскептики, які об’єдналися в націоналістичну фракцію «Альянс за людей і нації», неформальним лідером якого став голова італійської «Ліга Півночі» Маттео Сальвіні. До складу групи увійшли представники груп «Європа свободи і прямої демократії» та «Європа націй і свободи». Вони претендують на 72 місця в новому парламенті. П’ятими найбільш ймовірно стане група «Європейські консерватори та реформісти» з 61 мандатом. Ця група також швидше за все трохи збільшить представництво в порівнянні з поточним складом Європарламенту. Лідером партії є чеський політик Ян Захраділ, а до складу входять такі партії, як польська партія «Право і Справедливість», британська «Консервативна партія» і чеська «Громадянська демократична партія». Шостими будуть «Зелені – Європейський вільний альянс» з 55 мандатами. У «зелених» відразу два визначених лідера – німецький політик Ска Келлер та політик із Нідерландів Бас Ейскхот. Група «Європейські об’єднані Ліві/Ліво-Зелені Півночі» можуть отримати  49 мандатів. Їх лідерами є франкомовний бельгієць Ніко Кюе та громадянка Словенії Віолетта Томич. Незалежні депутати також претендують на 49 місць. Закриває список група, яку очолює відомий британський євроскептик Найджел Фарадж. У новому складі Європарламенту цей політик виступатиме від імені партії Brexit, і вони претендують на 45 місць.

Шляхом простих розрахунків, можемо зробити висновок, що проєвропейські партії збережуть за собою більшість в новому парламенті. З великою ймовірністю буде створена «велика коаліція» з християнських демократів, соціал-демократів, лібералів та Зелених. Тим не менше, євроскептики і популісти показали вражаючу динаміку до зростання, багато в чому завдяки об’єднанню спільними ідеями та хорошій інформаційній кампанії. Для України це з одного боку тривожний сигнал, оскільки популісти та євроскептики переважно сповідують риторику відновлення відносин з Росією та виступають за послідовне пом’якшення  санкцій ЄС проти Росії. З іншого боку вони не отримають достатню кількість голосів, щоб реально розвернути напрям європейської політики в сторону Росії. Тим більше, що Європа вчергове стоїть на порозі нових викликів та загроз, зокрема багато експертів відзначають, що європейські члени НАТО повинні бути готові до реформування організації, як це пропонують США, які хочуть скоротити свою частку участі в Альянсі і зосередитися на економічній протидії Китаю. Відповідно ЄС потрібно буде більше уваги зосередити саме на безпековій складовій. Все це відбувається на фоні збільшення міграційних потоків з країн третього світу, посилення екологічних проблем, зростання міжнародної злочинності та інших викликів. Підсумовуючи вище написане, можна зробити висновок, що вже наступного тижня ми зможемо спостерігати захоплююче протистояння різних ідей та цінностей під час виборів в Європарламент, а після опублікування офіційних результатів можна буде сміливо пробувати робити подальші прогнози на майбутній розвиток внутрішньої та зовнішньої політик Європейського Союзу та розвиток співпраці ЄС та України.