Регіональна безпека: протистояння з Москвою

Андрій Блазій

Голова правління

ГО «Координаційний центр

міжнародного діалогу Україна-ЄС»

Міжнародне безпекове середовище на сьогодні опинилося в стані глибокої кризи, яку оцінюють як найбільш масштабну від часів холодної війни. При цьому Україна опинилася на зламі глобальної системи безпеки, у найгарячішій точці зіткнення інтересів глобальних гравців.

Події в Україні 2014 року докорінно змінили геополітичну ситуацію на європейському континенті та систему колективної безпеки. Країни Європи продемонстрували повну неспроможність адекватної відповіді на дії країни, яка володіє значними ресурсами, військовим та економічним потенціалом, а також політичним впливом на міжнародній арені. Участь Росії у анексії Криму та розпалюванні збройного конфлікту на Сході України також вплинули на норми міжнародного права, що вилилось у повне нехтування умовами Будапештського договору, якими Україні гарантовано територіальну цілісність та незалежність. Усі ці чинники становлять загрозу не лишу для України, а для країн ЦСЄ і ЄС в цілому.

Сучасній системі міжнародних відносин притаманний високий динамізм. З початку нового тисячоліття суттєво змінилася розстановка сил на світовій арені: виникли нові центри впливу, з’явилися нові країни-регіональні лідери. Необхідність об’єднання зусиль для підвищення рівня міжнародної безпеки обумовила на нинішньому етапі зміну ідеології побудови міждержавних взаємовідносин, а саме – перехід від конфронтаційної моделі до моделі співробітництва у безпековій сфері.

Нові виклики і загрози потребують удосконалення глобальних і регіональних механізмів адекватного реагування на них. На сьогоднішній день необхідно докорінно змінювати підходи до формування основних принципів колективної безпеки, оскільки події останніх чотирьох років свідчать про неефективність політичних та економічних санкцій, які світова спільнота застосовує проти країни агресора. Незважаючи на продовження загострення ситуації у Східній Європі та блокування Росією усіх ініціатив України та країн партнерів по вирішенню конфлікту, позиція країн ЄС залишається незмінною і продовжує базуватися на принципах дипломатії та міжнародного права. Спроби переконати РФ припинити агресію проти України, не враховують основних принципів зовнішньої політики Москви та положень стратегії національної безпеки РФ. Фактично, Росія переслідує єдину ціль – повна гегемонія на Європейському континенті, в тому числі шляхом гібридної агресії.

Спираючись на досвід країн НАТО та уроки, які були зроблені в ході російської агресії, Україна докорінно змінила підходи до принципів безпеки в тому числі з урахуванням євроінтеграційних спрямувань нашої країни та прагнень стати повноправним членом Північно-Атлантичного альянсу. Про це свідчить прийняття у 2015 році Стратегії національної безпеки, яка тісно переплітається з основними принципами безпеки країн ЄС та НАТО. Відповідно до розділу 3 Стратегії, актуальними загрозами для нацбезпеки України визначено:

– агресивні дії Росії, що здійснюються для виснаження української економіки і підриву суспільно-політичної стабільності з метою знищення держави Україна і захоплення її території;

– неефективність системи забезпечення національної безпеки і оборони України;

– корупція та неефективна система державного управління;

– економічна криза, виснаження фінансових ресурсів держави, зниження рівня життя населення;

– загрози енергетичній, інформаційній, кібернетичній, критичній інфраструктурі та екологічній безпеці.

Окреслені загрози притаманні не лише для України, вони актуальні для будь-якої країни Європи в умовах сьогодення. Колективну безпеку необхідно розглядати як через призму загрози російської агресії, так і з урахуванням діяльності терористичних та радикальних організацій, які повністю заперечують демократичні принципи та засади верховенства права. Зважаючи на розвиток геополітичної ситуації та спираючись на основні положення Стратегії національної безпеки, Україна виходить з того, що однією з найважливіших гарантій суверенного розвитку та підтримання системи колективної безпеки у Європі є розвинена кооперація у політичній, економічній, гуманітарній, інформаційній та військовій сферах. Останні події продемонстрували, що відносини в рамках партнерства з НАТО та сусідство з ЄС значною мірою є стримуючим чинником для розгортання повномасштабної агресії проти України, але принципово не вирішують проблеми ефективного забезпечення безпеки на тлі новітніх загроз та умов ведення війни. Крім того, жодна з країн ЄС не може почуватися у цілковитій безпеці, попри заявлені гарантії НАТО про забезпечення безпеки від зовнішньої агресії.

Аналізуючи геополітичну ситуацію, слід зазначити, що Україна та країни ЦСЄ, попри запевнення НАТО у гарантуванні їх безпеки, залишились сам на сам у протистоянні з Москвою. На сьогодні Європейський Союз і НАТО, завдяки своїй нерішучій політиці розширення, створили геополітичну «сіру зону» у Східній Європі. Ці західні організації і в найближчому майбутньому будуть не готові й не спроможні заповнити вакуум безпеки, який склався там. Таким чином, єдиним шляхом для забезпечення безпеки регіону від московських зазіхань, є об’єднання зусиль країн ЦСЄ, насамперед Польщі, та України в напрямку створення союзу на кшталт НАТО чи об’єднаних сил Європи. У даному контексті основний акцент слід зробити на реалізації проекту «Міжмор’я», який дозволить підвищити економічний та військовий потенціал, а також сприятиме зростанню політичного впливу членів асоціації на Європейському континенті на противагу Росії.