Лікуймося від амнезії

ФОТО: amazing-ukraine.com

Останнім часом складається неприємне враження, що пандемія коронавірусу та вибори в Україні настільки заполонили увагу спільноти, що загрози гібридної війни та події на передовій просто перестали існувати. Про це вже мало хто згадує.

Але неприпустимо забувати той нюанс, що для забезпечення власних деструктивних сценаріїв, Кремлем напрацьований широкий арсенал методів впливу, такий як інформаційні диверсії та провокації, вкидання та поширення неправдивої, тенденційної або викривленої інформації про перебіг подій в Україні та на тимчасово окупованих територіях АР Крим та Донбасу, здійснення замахів на журналістів, відомих волонтерів та активістів, державних діячів, співробітників правоохоронних органів та спецслужб, а також на експертів, російських політичних біженців та інших осіб, які критикують нинішній політичний режим в Росії. Паралельно з тим, Росія витрачає величезні кошти на організацію акцій з просування ідеї повернення Києва в орбіту впливу Кремля. І все це не перестає діяти навіть тоді, коли українське суспільство відволікається на власні політичні та поточні події. У Кремлі свої справжні наміри, звісно, не розголошують ані в ООН, ПАРЄ чи ОБСЄ, ані під час двосторонніх контактів високого рівня з Китаєм, США, ФРН, Францією…

За свою забудькуватість доводиться розплачуватися як нам, так і всьому світу. Хочеться вірити, що в Україні не забуто показові розстріли російського опозиціонера у середмісті Києва, патріотів-добровольців на автошляхах, підрив автівок високих військових чинів та журналіста у Києві й не тільки, спроби терактів у низці обласних центрів, захоплення заручників, цілу низку телефонних сповіщень щодо мінувань всіляких громадських об’єктів. Тероризм, на жаль, нікуди не дівся… й не дінеться…

Окрім того, РФ створює, а також фінансово підживлює радикальні рухи та об єднання, через які на постійній основі інспірує приводи для звинувачення України з боку Заходу у розвитку антисемітизму, фашизму та героїзації прибічників нацизму, з подальшим ув’язуванням цього із перемогою Революції гідності. Усе це заподіюється з метою створення негативного інформаційного фону довкола української держави.

Звинувачення та інсинуації щодо популяризації нацизму та підживлення антисемітизму Україною, є абсурдним і безглуздим та мають лише одне походження – російське. Зазначене є нічим іншим як спробою дискредитації нашої держави на міжнародній арені та відвернення уваги світової спільноти від аналогічних проблем в самій Росії. Варто зазначити, що для РФ висвітлення соціально-економічних негараздів та питань міжнаціональної нетерпимості на її території є чутливою темою, яка вартує медійного та публічного висвітлення.

Для реалізації своїх цілей, Росією використовується величезна армія провокаторів та агентів впливу в соціальних мережах, які систематично поширюють антиукраїнський контент. Саме тому в Україні припинено російське телемовлення, а також заборонені російські соцмережі. Таким чином, усі російські звинувачення у начебто наступі Україною на свободу слова, не мають під собою ніяких підстав та є подвійними стандартами.

Це те, що у нас перед самим носом. Але якщо зануритись у недавні події, наприклад, у Франції: на перший погляд, драматична, але вже звична в повсякденні активізація ісламського радикалізму. Майже всьому світу зручно саме так пояснити трагічні події нещодавнього теракту, після якого російські чиновники та проросійські ЗМІ дуже жваво взялися спростовувати повідомлення іноземної преси про фінансування терористів з боку зацікавлених праворадикальних чи ліворадикальних представників у низці європейських держав. До болю нагадує ситуацію з «зеленими чоловічками» – «іхтамнєтами» та спростуваннями військової присутності росіян в тимчасово окупованих районах Донбасу. Та й збиття росіянами Малайзійського Боїнгу так само категорично спростовували. А як майстерно приховувалася терористична діяльність приватних військових формувань росіян в Азії, Африці… теракти в Сирії. Перелічувати можна нескінченно. Тут назрівають питання, які логічно витікають з цього переліку: чому весь світ в цілому та Україна зокрема поводяться зі злочинцями, які захопили владу в Росії, як з легітимними, договороспроможніми політиками?! Чому закривають очі на те, що відбувається, оминаючи проблеми агресії проти Сирії,  Грузії та України, страждань українців та кримських татар на окупованих територіях, не переслідуючи натхненників, організаторів та спонсорів тероризму?!

Разом з цим, уважно проаналізувавши низку українських інформаційних видань, стає очевидним – багато з надрукованого є фейками, за якими стоять російські спецслужби та підконтрольні їм агенти впливу. Так, наприклад, вже встановлено російський слід у більшості резонансних вбивств журналістів, активістів, співробітників спецслужб та замахів на них, а також у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі та напруги на південному сході України та у прикордонних областях, що межують із Румунією, Угорщиною та Польщею.

Основна мета російської пропаганди, окрім цілеспрямованої дестабілізації ситуації у нашій державі, полягає у негативному та спотвореному висвітленні на «міжнародних платформах» дій української влади, штучному насадженні у громадському суспільстві країн ЄС хибної уяви про «фашистський» режим у Києві та самої України як держави, що не відбулась.

Стає дивним, що серед низки очільників європейських держав, а також представників окремих європейських політичних сил надалі лунають заклики про скасування чи послаблення антиросійських санкцій, оскільки вони є недієвими та наносять шкоду самим країнам ЄС. Заяви окремих європейських політиків про те, що антиросійські санкції наносять шкоду їхнім державам, насправді не містять під собою достатнього підґрунтя та є спекуляціями, спрямованими на отримання «політичних дивідендів», а також результатом активного лобі та тиску з боку Кремля, що є абсолютно неприпустимим. У випадку послаблення санкцій, нівелюється та буде повністю дискредитована вся міжнародна правова система, а методів впливу на РФ більше не існуватиме. Поки що антиросійські санкції є чи не єдиним дієвим методом впливу, що наносить відчутну шкоду російській економіці, населенню та оточенню, наближеному до російського президента. І хоча відкрито Кремль не визнає, що потерпає від санкційних обмежень, агресивне лобіювання офіційною Москвою зняття чи як мінімум послаблення санкцій є свідченням їх ефективності. Отже, доцільно вести мову про їх посилення, а не скасування.

Зі всього цього висновок можна зробити тільки один: західна спільнота має консолідуватися та об’єднати зусилля у напрямку недопущення втручання РФ у суспільно-політичні процеси в Україні, а також поміняти своє ставлення до російської пропаганди, новин російських ЗМІ, заяв високопосадовців РФ. Всі спроби Росії втручатися у внутрішні справи суверенних держав мають бути встановлені, вивчені та засуджені. Військові злочини, скоєні РФ, мають отримувати відповідну правову оцінку світовою спільнотою. В західних партнерів має бути остаточно сформоване та закріплене розуміння неприпустимості будь-яких поступок РФ.

Лія Сергієнко