«Азовський пакет» – видимість чи реальні санкції

Андрій Блазій

Цей день, 6 березня 2019 року, став для України черговим свідченням єдності із Європейським Союзом у протистоянні із експансіоністською політикою Кремля по відношенню до нашої держави та всього демократичного суспільства. Росія неодноразово демонструвала та продовжує демонструвати своє ставлення до норм міжнародного права, інтересів «братнього» народу та представників інших національностей.

Проте чи варто розглядати прийнятий санкційний пакет як такий, що дозволить значним чином вплинути на внутрішньополітичну та економічну ситуацію в РФ. Аналізуючи позицію Брюсселя, прослідковується чітка лінія поведінки, яка демонструє небажання йти на відкриту та жорстку конфронтацію із Москвою. В той же час, ЄС не може заплющувати очі на очевидні факти порушень прав суверенної держави, аби не опинитися у подібній ситуації. Ось саме тому й з’являються подібні такі пакети санкцій, які дозволяють продемонструвати світовій спільноті правову, демократичну позицію і одночасно не сильно дратують «господаря» Кремля.

Насправді, станом на сьогоднішній день, застосування персональних санкцій не дає бажаного ефекту. Представники окремих європейських політичних сил відкрито підтримують політику В. Путіна, висловлюють співчуття «ополченцям» терористичних організацій ЛНР-ДНР, а також приймають на стажування членів родин з найближчого оточення російського президента. Мова йде про доньку речника президента Росії Д. Пєскова.

Таким чином, єдиним інструментом впливу на Росію все ще залишаються секторальні санкції, які так чи інакше негативно позначаються на роботі окремих підприємств чи галузей, що в свою чергу впливає на наповнення російського бюджету.

Проте і тут не обійшлося без подвійних стандартів. ЄС так і не спромігся застосувати санкції проти життєво важливої галузі економіки РФ – нафтогазової. Попри заборону співробітництва європейських нафтових та газових компаній із Росією, а також постачання обладнання і комплектуючих для російських компаній, Європа продовжує споживати їх нафту і газ. Так, Україна потребує підтримки ЄС у протистоянні з Росією, але настав момент, коли ця підтримка повинна ставати більш дієвою, а політичні і економічні рішення завдавати точкових ударів по основним бюджетоутворюючим галузям. Тоді і лише тоді Москва опиниться у ситуації, коли необхідно приймати рішення про поступки задля збереження влади.